Початок XX століття приніс великі зміни в життя як мистецьке, так і суспільне. Все частіше жінки беруть участь в політичних та культурних заходах, все частіше лунають твердження, що жіноча доля - це не тільки кухня, церква та дитина, але й участь у суспільно-політичній діяльності, бо жінка має право на свій внутрішній світ, саморозвиток.
Однією з перших звернулася до образів жінок, що шукають своєї дороги в житті та прагнуть вирватись із сірої буденщини, О. Кобилянська. Героїня її повісті "Людина" Олена Ляуфер має відвагу боронити своє "Я" від повсякденності та міщанського оточення. Дівчина чужа та стороння загалові через те, що піднімає "питання жіноче". Втративши коханого, вона не бажає виходити заміж, проте виходить під тиском обставин.
Що не вдалося Олені, досягає Наталка, героїня першого великого твору О. Кобилянської - повісті "Царівна". Тут авторка вже більш наполегливо відстоює устами героїні свої феміністичні погляди. Наталка, як і Олена, має "трагічний характер з артистичними рисами": це горда, тонка, наполеглива натура, хоча й більш одинока, яка прагне сили, щоб побороти споневірення щодо себе. Вона має на меті насамперед створити себе саму, стати вище над повсякденне життя, бути вільною, розумною та досконалою. Такого вона й постає перед читачем, ніщо не може перешкодити йти самостійним шляхом.
У коханні Наталка шукає того, кому б була рівнею, в кому б знайшла опору, з ким жила б у гармонії. Дівчина трохи ідеалістка, проте вона втілює у собі мрії та уподобання самої Кобилянської, яка оспівує красу внутрішнього світу жінки як її найбільшу силу, що здатна визволити.
Вивчаючи феміністичні мотиви в українській літературі, не можна обминути постать Олени Теліги, яка теж переймалась жіночим питанням. Проблема жінки проглядає у поезіях: її лірична героїня прагне жити так, "щоб легке розкуте серце співало, як вільний птах". Проте, на відміну від героїнь О. Кобилянської, вона прагне бути опорою для коханого, джерелом сил і наснаги.
Оглядаючи жіночу пресу, О. Теліга зазначає, що жінки вже "пробили вікно в цей світ", крізь яке тепер можна голосно говорити про свої права та роль у житті. Вона закликає не уникати конфліктів, а рішуче їх вирішувати.
Серед наших сучасниць, що піднімають проблему жінки, слід назвати Оксану Забужко, авторку літературознавчих розвідок та феміністичних романів. Так у романі "Польові дослідження з українського сексу" вона стверджує, що жінка мусить бути закоханою, проте творчою, що в її кров не мусить бути "затрушено отруту залежності". Авторка відкидає "кодекс примусового щастя". Міркуючи над жіночою долею, героїня О. Забужко розмірковує про долю народу, його історію, сучасні проблеми, адже має широкий світогляд.
Феміністичні мотиви в українській літературі звучать доволі часто, адже питання жінки наше суспільство остаточно ще не вирішило