У глибину віків сягає історія могутньої слов'янської держави Київської Русі. Займаючи величезну територію від Карпат до Волги, від Прибалтики до чорноморських степів, уже в кінці X століття вона була найбільшою державою середньовічної Європи. Її столицею був Київ, названий літописцем Нестором матір'ю міст руських. Це найстародавніше слов'янське місто поклало початок розпиткові цивілізації і культури народів, внесло вагомий вклад у розвиток світової культури.



Київська Русь, велика й могутня держава, мала найтісніші зв'язки з різними країнами, які укладали з Руссю союзницькі угоди. Середина XI — початок XII століття був періодом загального піднесення держави, розквіту торгівлі й ремесел, зростання міст, інтенсивного міського будівництва. Розвиваються такі міста, як Володимир, Суздаль, Чернігів, Галич. За часів Ярослава Мудрого Київ прикрасили чудовий Софійський Собор, Печерський монастир, Успенська церква. На сторожі національної єдності стояла Києво-Печерська Лавра.



Запровадження християнства на Русі пожвавило розвиток культури. Ярослав Мудрий відкрив першу бібліотеку при Софійському соборі, князь Володимир організував заняття в школах для дітей знаті.



Із часів Київської Русі збереглися писемні пам'ятки, адже значна частина наших пращурів уміла читати й писати, багато людей володіло кількома мовами. Особливе місце в літературі Київської Русі займали літописи. Одним із найдавніших є «Повість минулих літ», де подано відомості про походження давньоруського народу та держави. «Повість...» — цінне джерело історії Київської Русі й видатний твір літератури. На Русі, крім літописів, були поширені проповіді, у яких прославлялись християнські свята, патерики, життя святих. Існували «ходіння», в яких розповідалося про цікаві мандрівки в Палестину.



У другій половині XII століття Київська Русь починає занепадати, роздрібнюючись на окремі князівства. Збільшується кількість нападів половців, ведеться братовбивча війна за території сусідів. Поступово давньоруська держава втрачає свою колишню могутність.