Непересічний талант Ліни Костенко був відзначеній ще в Літературному інституті ім. М. Горького, куди юна, окрилена мріями дівчина втікає від нестерпної, задушливої атмосфери повоєнного життя української столиці. Російський письменник Всеволод Іванов, рецензент дипломної роботи Ліни Костенко, розпізнав у той ранній час і захоплено привітав "талановитого поета з великим майбутнім".
Визнання Ліни Костенко сучасниками ґрунтоване на глибинних традиціях її поезії, органічному зв'язку творчості з філософією Григорія Сковороди і Тараса Шевченка, Лесі Українки й Івана Франка. Високий лет костенківської музи триває в часі, бо орієнтиром має дух Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Жанни Д'Арк, дівчини з легенди Марусі Чурай...
При майстрах якось легше. Вони - як Атланти. Держать небо на плечах. Тому і є висота.
Кінець 50-х - поч. 60-х років відзначений появою на поетичному видноколі цілої плеяди талановитих молодих поетів, які думали, почували й писали по-новому. Це Микола Сом, Тамара Коломієць, Олесь Лупій. Дещо пізніше в літературу ввійшли Василь Симоненко, Борис Олійник, Іван Драч, Микола Вінграновський. З-поміж них Ліна Костенко вирізнялася як прихильниця традиційних, класичних форм та художніх принципів, постійно відточувала, вдосконалювала їх і на цьому шляху досягала максимально можливих мистецьких успіхів. Як свідчать твори, а також неспокійний життєвий плин, максималісткою була завжди й залишається сама авторка, такими є її герої, її світогляд, життєва філософія. І це завжди притягувало сучасників, це, безперечно, буде поціноване в майбутньому, неодмінно залишатиметься рушієм духовного й інтелектуального поступу поколінь.
На книгу "Мандрівки серця" схвально відгукнувся поет Василь Симоненко, "Княжа гора" вразила Миколу Бажана "своєю силою, напругою, майстерністю, багатозвучністю". Враження від нових віршів Ліни Костенко Леонід Первомайський назвав таким же "потрясінням", яке він пережив, уперше відкривши для себе Павла Тичину.
Відомий письменник Анатолій Дімаров у відкритому листі до Ліни Костенко схиляє голову перед її мужністю відверто підтримувати на фарисейських зібраннях своїх однодумців - за кілька хвилин в'язнів, і коли інші сиділи, як зайці, й могли аплодувати тільки в кишенях, вона виходила на трибуну й під несамовитий тупіт ніг недоброзичливців на повен голос захищала своїх друзів - лицарів Правди й Добра.
Не зламали принципову й непідкупну поетесу ні ті, що вимагали вилучити той чи інший вірш, переробити той чи той рядок, ні ті, що спочатку гальмували, а потім зовсім заборонили, розсипали друкарський набір книжки "Зоряний інтеграл". Переслідування прогресивних митців чиновники виправдовували демагогічними заявами про власну відданість "комуністичним ідеалам" та "своєму народу", на що отримали від Ліни Костенку вбивчу відповідь:
Номенклатурні дурні, бюрократи,
Пласкі мурмила в квадратурі рам!
Ваш інтелект не зважить на карати,
А щонайменше просто на сто грам.
1972 року Україною прокотилася лавина арештів. Що не день скупчувалися над вільнолюбною сміливицею грізні хмари. Арешту можна було сподіватися щохвилини... Ліну Костенко врятувала її популярність, уже цілком сформований і беззаперечний авторитет. Її вже знали і любили, арешт міг викликати хвилю протесту як в Україні, так і поза її межами.
Протестуючи проти цензурних втручань у творчий процес, поетеса двічі оголошувала голодування. Протягом років доводилося жити у важкій матеріальній скруті: не могла влаштуватися на роботу, гонорарів не отримувала, бо книжки не друкувалися, залишалися копійки на харчування. А з-під пера по-прометеївськи налаштованої української спартанки виходить "Ода ворогам".
Справжній переполох серед чиновників від літератури викликав рукопис історичного роману "Маруся Чурай". Довгих шість років він поневірявся по видавництвах, а його авторку звинувачували в численних "Гріхах". Та роман дуже швидко здобув всенародну любов. Кожне його видання моментально розкуповувалось, його переписували, вивчали напам'ять.
Літературознавець В. Брюховецький розповідає про враження, яке справив цей твір на відомого вченого-ботаніка та прекрасного поета Михайла Доленга:
"...Михайло Васильович сидів біля порожнього столика і задумано палив.
- Ви вже прочитали "Марусю Чурай"? - запитав він відразу.
- Прочитав!
- Тепер не страшно й помирати, - сказав вісімдесятичотирьохлітній поет. - Прилучився до вічності. Я стільки років чекав на твір в сучасній українській літературі, про який напевне міг би сказати, що це стане класикою".
Заради таких слів варто жити, творити, перемагати. Все більше шанувальників поетичного слова Ліни Костенко схиляються до думки, що воно є обраним, символічним і пророчим.
1990 року в США відбувся всесвітній конгрес "Ліна Костенко - поет і мислитель"; історичний роман "Маруся Чурай" відзначено Шевченківською премією (1987); непокірна, вільнолюбна муза поетеси здобула кілька закордонних літературних премій, зокрема й премію Франческо Петрарки.
Потужна духовна сила Ліни Костенко множиться, міцніє, оволодіває думками й наснажує дії тих, хто прагне поступу, гідного життя.