Українська лексика

Лексика української мови за походженням неоднорід­на. Ми вживаємо слова, що виникли в різні епохи і похо­дять із різних джерел: власне українські слова та запозичені (слова іншомовного походження).

Найдавніші власне українські слова утворилися в той період, коли предки сучасних слов’янських народів жили на одній території. Тому в лексиці сучасної української мови є багато спільного з лексикою інших слов’янських мов. Однакові слова з тим самим лексичним значенням уживаються для позначення: а) родинних стосунків; б) ор­ганів і частин людського тіла; в) тварин, рослин, явищ природи; г) знарядь праці тощо. Наприклад: брат, серце, кінь, сад, буря, плуг, хитрий, читати.

Власне українська лексика побутувала в живому мов­ленні Київської Русі та після її занепаду. Протягом бага­тьох століть виникали слова, характерні лише для україн­ської мови. Наприклад: сніданок, медок, борщ, узвар, смуга, віхола, гарний, дошкуляти, мрія, загалом, зайвий, плекати, вщерть, глузувати, височінь.

Власне українські слова мають певні фонетичні та сло­вотвірні риси. До найважливіших фонетичних ознак належать, наприклад, чергування голосних (щирість — щирості; віз — возити), чергування та спрощення в групах приголосних (козак — козацтво; радість — радісний). При творенні власне українських слів вико­ристовуються суфікси -енн-, -інн- (вдоволення, захоплення, розуміння), -иськ-, -ань (дівчисько, кудлань) та інші.

В окрему групу виділяють старослов’янізми — слова, засвоєні зі старослов’янської мови: древо, врата, град, вождь, возвеличити, благодатний. Більшість старослов’я­нізмів використовується для надання мовленню урочис­тості, поважності. Старослов’янізми мають відповідники в українській мові: уста — губи; перст — палець.

Слова, засвоєні українською мовою з інших мов, нази­ваються запозиченими (іншомовними). Слова іншомовно­го походження становлять велику групу української лек­сики. Вони в різні часи й різними шляхами були запози­чені зі слов’янських та неслов’янських мов — грецької, латинської, польської, англійської, німецької та інших. Наприклад, із російської запозичено слова завод, началь­ник, хазяїн; із польської — брама, барвінок, шляхетність.

Із грецької та латинської прийшли до нас слова клас, дисципліна, конституція, театр, філософія, математи­ка. Запозичення з німецької мови: штат, юнкер, орден; з англійської: док, мічман, шхуна; із французької: атака, маршал, спектакль, балет, антракт; з італійської: вермішель, макарони, опера, бас.

Окремі запозичені слова стали загальновживаними: партизан, кімната. Деякі з таких слів мають українські відповідники й існують паралельно (дефект — недолік, апатія — байдужість). Якщо для називання якогось поняття в українській мові є власне слово, то запозичення зайве. Надуживання іншомовними словами, помилки в їх використанні знижують рівень культури мовлення.

Щоб з’ясувати значення й походження іншомовних слів, треба користуватися словниками: словником іншо­мовних слів, тлумачним словником, перекладни­ми словниками.