Творення прислівників. Правила наголошування прислівників

Прислівники походять від усіх самостійних частин мови:

1)                  іменників (початок —> спочатку, гора —» згори);

2)                  прикметників (тихий -» тихо, новий -» заново);

3)                  числівників (два -» вдвічі, перший -»уперше);

4)                  займенників (жій —» по-моєму);

5)                  дієслів (хотіти —» досхочу, присідати -» навприсядки);

6)                  інших прислівників (тепер -» дотепер, завжди -» назав­жди).

Вони творяться різними способами: префіксальним, суфіксальним, префіксально-суфіксальним, злиттям основ слів та складанням слів, переходом інших частин мови в прислівники.

Особливістю наголошення прислівників є те, що більшість із них зберігає наголос тих слів, від яких вони похо­дять. Наприклад: багатий — багато, мить — миттю, двоє — удвоє.

Перехід наголосу на попередній або початковий склад ха­рактерний для прислівників, утворених від прикметників, у яких наголошеним є останній або передостанній склад (висо­кий — високо, глибокий — глибоко, голосний — голосно).

Відбувається перенесення наголосу на префікс і в окремих прислівниках, утворених від іменників префіксальним способом. Наприклад: сторона — осторонь, рука — поруч, раз — зараз.

Лише окремі прислівники мають подвійний наголос (на­двоє і надвоє, натроє і натроє, нашвидкуруч і нашвидкуруч).