Прикметник як частина мови

Прикметником називається самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета й змінюється за родами, чис­лами та відмінками. Прикметники відповідають на питан­ня який? чий? Наприклад: густий ліс, дерев’яна огоро­жа, Шевченкові поезії.

Поняття ознаки, що виражає прикметник, охоплює багато значень: якість (важливий, цінний), колір (блакит­ний, білий), просторові й часові ознаки (далекий, півден­ний; учорашній, зимовий), належність (сестрин, батьків), зовнішні прикмети і внутрішні ознаки людей, тварин (ро­зумний, добрий, гарний, пухнастий).

Морфологічні ознаки прикметників — здатність змінюватися за родами, числами й відмінками. Прикмет­ники мають своєрідне відмінювання (поділяються на дві групи — тверду та м’яку).

Прикметники узгоджуються з іменниками в роді, числі й відмінку — в однині, в числі й відмінку — у множині. Наприклад: цікавий фільм, цікавої книжки, цікавого оповідання; цікаві фільми (книжки, оповідання), цікавих фільмів (книжок, оповідань).

У реченні прикметники найчастіше виступають означенням: 1. Блакитна імла повила далекі села, го­ри, садки (М. Коцюбинський). 2. Озвалися, забриніли бруньки крислатого осокора (Ф. Мамчур). Прикметники блакитна, далекі, крислатого — означення. Рідше при­кметники виступають присудком: 1 .Я єсть живий, і я творю свій труд (В. Симоненко). 2. Картина навкруги була дуже оригінальна (І. Нечуй-Левицький). Прикметни­ки живий, оригінальна — частини присудків.

Прикметники вживаються в текстах різних стилів, роб­лять наше мовлення виразнішим, образнішим.