Правопис вигуків

У реченні вигуки виділяються інтонацією, а на письмі — комою. Наприклад: Ей, Хведьку, вчись! Ей, схаменись (П. Гулак-Артемовський). Якщо вигук вимовляється з ок­личною інтонацією, то виділяється знаком оклику: Овва! Маленька Миш спасає Льва! (Л. Боровиковський).

Вигуки о, ой не відокремлюються, якщо стоять перед звер­танням, бо виконують функцію часток, та перед займенни­ком, що стоїть перед звертанням.

Не ставимо кому після вигука ох у поєднанні зі сполучни­ком і: Ох і лини, ви зроду не повірите! (Остап Вишня).

Вигуки можуть замінювати речення: «Ха-ха-ха!» — рего­тав Тапур (В. Чемерис). Деякі вигуки як самостійні вислов­лювання можуть підпорядковувати собі інші слова: Спасибі вам! Ну тебе! Геть від мене!

Увага! Окремі частини вигуків і звуконаслідувальних слів можуть повторюватись або вимовлятися протяжно. У таких випадках пишемо дефіс: о-го-го, гай-гай, а-а-а, гиля-гиля.