Київ з лівого берега

Вiтай, замрiяний, золотоглавий
На синiх горах... Загадався, спить,
I не тобi, молодшому, горить
Червлених наших днiв ясна заграва.


Давно в минулiм днi твоєї слави,
I плаче дзвонiв стоголоса мiдь,
Що вже не вернеться щаслива мить
Твого буяння, цвiту i держави.


Але, мандрiвче, тут на пiсках стань,
Глянь на химери барокових бань,
На Шеделя бiлоколонне диво:


Живе життя, i силу ще таїть
Оця гора зелена i дрiмлива,
Ця золотом цвяхована блакить.

З циклу "Київ"
1923