Так. Без Тебе повільна, нестямна загибель, Батьківщино моя, Батьківщина німа! Навіть гіркість в черствому щоденному хлібі Мстить, нагадуючи, що Тебе нема.
А пусті, нескінченні, бездонні ночі, А ворожі, навіки вже страчені дні, Коли марно палаєш, а ворог регоче, А доба ось гримить у залізі й вогні.
І от знову дощі. Не дихнеш, не промовиш Крізь завісу просторів у скудний мій день Ані леготом піль, ані квітом любови, Ані шумом топіль, ані вітром пісень.
Та у муках ночей, під нещадними днями, За безкрилим триванням цих згублених літ Виростає ось мудрість, важка, наче камінь,— Одинокий безрадісний плід.
