Все обійшло: дозвілля, книги, Оселя... Розійшовсь туман. І ось ми на уламку криги, А вколо - лютий океан. Ми двоє, як Адам і Єва. За обрієм - хвиляста муть. І ані голуб, ані меви В безокім небі не майнуть. Що ж залишилося? Якої Нам тверді віднайти? Одне: Залізо пристрасти людської Й любови золото ясне. II Все щезло: затишок, дозвілля, хата, книги... Дим розійшовсь, розвіявся туман. Ось ми двоє на уламку криги Й навколо нас бушує океан. Ні голуб не злетить, ні крикне мева. Безоке небо зморою лягло. Останні із людей - Адам і Єва - Покутуєм за кров, за гріх, за зло. Стихія зжерла все. Все, що ковтнула повінь. Що ж залишилося? Яка невтішна твердь? Залізо пристрасти та золото любови, Любови, що ясна, як смерть.
