Iдея собору в романi Павла Загребельного Диво та у романi Олеся Гончара Собор
Кого не вражали старовиннi собори? Проходиш повз один з тих, що збереглися, пiднiмеш голову, а вiн наче дивиться на тебе, слiдкує, розмiрковує, аж душу проймає. Цiкаво! Звiсно, що письменники не обминали цю тему у своïй творчостi. Кожен народ має свою святиню, свiй символ, а для Украïни собор завжди вважався символом духовностi. Саме до духовноï краси, людяностi, величi i сили народу, його волелюбностi, нескореностi, самовираження через символ собору звертаються автори двох цiкавих романiв: Олесь Гончар та Павло Загребельний. Два твори Ї "Собор" та "Диво" Ї поєднанi однiєю наскрiзною iдеєю духовностi украïнського народу. Церкви, храми, собори на Русi споруджували ще з давнiх часiв. Вони ставали осередками мудростi, вченостi, мiсцем, де люди знаходили душевний спокiй, де вони зверталися до Бога. Цi будiвлi стали символами краси нашоï рiдноï землi. ïдеш полем, а попереду собор встає, наче захисник виростає. Ще село не видно, а собор вже на вахтi. Про будiвництво одного з див украïнськоï культури Ї собору Софiï Киïвськоï Ї детально розповiв у своєму романi Павло Загребельний. Цей собор вражає своєю красою, а краса його починається з неповторностi. Завдяки смiливiй i талановитiй людинi Ї Сиво-оковi, який зумiв кинути виклик суспiльству, собор було збудовано за старослов'янською традицiєю, а не за планом, надiсланим з Константинополя. Будiвництво кожного храму було важливою подiєю, але чим бiльшу та красивiшу споруду зводив князь, тим важчим було становище народу. Це сильно непокоïло Сивоока, тому вiн намагався якнайшвидше збудувати Софiю Киïвську, образ якоï прийшов до нього увi снi i став його натхненням, метою життя. Так само i в романi Олеся Гончара собор будували за образом, який побачив у снi хлопчик. Образ такоï споруди Ї це не сухi розрахунки, а велике натхнення, небесна думка. "Зумiли ж таки поставити! Скiльки не iдеш, хоч до самих плавнiв, все вiн буде у тебе перед очима". Зведений пiсля зруйнування Сiчi серед селянських поселень, собор бачив все у своєму життi. Всi люди до нього люди ставляться по рiзному: для одних вiн став часткою душi, вони не уявляють своє життя без нього, iншим Ї навпаки, вiн Заважає пiднятися на наступну сходинку кар'єристськоï драбини. Це пристосуванцi, кар'єристи, бездарнi руйнiвники, чиï прагнення зруйнувати собор, щоб заробити грошi, приводять творчi особистостi в шоковий стан. Думка про це жахлива для людей внутрiшньо багатих. Вони розумiють, що велике будiвництво Днiпровськоï ГЕС, яке несе в собi дешевий спосiб здобуття енергiï, є прагненням затопити разом з плавнями корiння нашоï iсторiï, нашого козацького минулого. Але майбутнє не iснує без минулого. А як багато нового ми можемо дiзнатися вiд старих будiвель! Образ доби Ї образ Софiï Киïвськоï Ї став головним об'єднуючим центром у романi Павла Загребельного, саме вiн знизує три рiзнi епохи: давнину, Другу свiтову вiйну та авторову сучаснiсть, так само, як i Собор Паризькоï Богоматерi у Вiктора Гюго, який був символом Середньовiччя, втiленням народноï художньоï культури, допомагав осмислити хiд iсторичних подiй. Собор Олеся Гончара наче звертається до нас крiзь вiки, щиро бажаючи допомогти нам вiднайти у собi ще бiльше добрих рис. Собори зв'язують поколiння, розповiдаючи про минуле, про велич i силу культури нашого народу. Автори цих творiв закликають берегти собори наших душ, будувати майбутнє, щасливе й духовно багате. "Вiн був барвистий, як душа i уява народу, що створив його".
