IДЕЯ БЕЗСМЕРТЯ Й ТОРЖЕСТВА ПРАВДИ В РОМАНI М П СТЕЛЬМАХА ПРАВДА I КРИВДА
Багатогранне творче обдарування М. Стельмаха найповнiше втiлилося в рома-нах про долю украïнського села на зламних iсторичних етапах XX столiття. Його тво-ри приваблюють вiрою в людину, турботою про майбутнє. Погляд письменника про-низує глибини народного життя. Стельмаха хвилювала й надихала гостра боротьба мiж воïнами правди i приспiшниками кривди. I хоч кривда часом пiдступно i боляче ранить людину, те свiтле i справедливе, яке завжди захищає i обстоює народ, неминуче перемагає. У романi ми бачимо два табори, якi зiткнулися в борнi. Марко Безсмертний та його товаришi уособлюють у собi чисте свiтосприйняття, непереможне бажання наро-ду жити справедливо, нiкого не ображаючи. Подiï вiдбуваються в останнi роки вiйни та перше повоєнне лiто. Це був важкий час для украïнського села. Напiвголодне iсну-вання накладалось на постiйнi утиски з боку влади, представники якоï не вiдзначались поряднiстю- Марко Безсмертний, повернувшись з фронту, натрапляє на жорстокiсть, лицемiрство i користолюбство. I тодi вiн стає на захист чистоти взаємин мiж людьми, честi та совiстi хлiбороба. Роман "Правда i кривда" починається з "Заспiву", в якому змальовано бiй ра-дянських вiйськ з фашистами. Смертельно поранений Марко Безсмертний не залишає поля бою. "Топчу фашизм! Топчу фашизм!" Ї хотiв сказати Марко, але його слова були такими кволими, що не могли розтулити уст". Такий початок дає впевненiсть, що в рiдному селi вiн продовжить свiй бiй з кривдою. Пiсля одужання Марко Безсмертний повертається додому. Вiн закоханий у при-роду i вiдчуває себе ïï частиною. Навiть на полi бою, коли вмирав, не кров i бруд вiйни приходили до нього, а напливала в празниковiй обновi сама земля. Це свiтосприйняття Марка якоюсь магiчною силою привертає увагу читача до цiєï постатi. З дитинства хлопець вiдзначався загостреним почуттям справедливостi. I вiн за-хищав ïï завжди, скрiзь i всюди, черпаючи силу в любовi до людей, до життя. Вiн праг-не бачити цi риси в пiдростаючого поколiння, яке, безумовно, буде щасливiше, нiж йо-го батьки. У розмовi з учителькою про те, чому слiд навчати дiтей, Безсмертний гово-рить: "Найбiльше навчiть ïх любовi. З ненавистю, злобою ми, старшi, якось покiнчи-мо. А дитячi сердечка мають бринiти любов'ю, наче деревця весняним соком. Вчiть ïх людяностi, добру". Переживши нечуванi болi й страждання, надивившись смертi у вiчi i перемiгши ïï, Безсмертний став ще чутливiшим до свiтлоï правди i людськоï краси. Коли вiн поба-чив, як Антон Безбородько губить здоров'я i материнство жiнок, змушуючи ïх в холоднiй водi мочити коноплi, Марко загнав жорстокосердця самого в крижану воду. Характер Марка розвивається протягом усього твору. Головне в його дiяльностi Ї чесне служiння народу, правдi. Ще перед вiйною Безсмертний був звинувачений в економiчнiй контрреволюцiï. Його заарештували за те, що вiн роздав колгоспникам зерно на трудоднi, тому що не мiг змиритись з тим, що люди, якi його вирощують, ви-мушенi залишитися без хлiба. Немало повоювати з кривдою довелося i Григорiю Заднiпровському, сiльському вчителевi, однодумцевi Марка. Григорiй усе життя оре, сiє, воює i вчить дiтей грамо-ти. З його розповiдi ми дiзнаємося про те, як вiн ловив зi своïм товаришем скумбрiю, i хвиля занесла ïх до чужого берега. Друзi потрапили в турецьку неволю. Витримав Григорiй усi муки, але зрадником не став. Вiдстоював правду Заднiпровський i в роки вiйни, коли воював з фашистами в партизанському загонi. Яскраво змальованi в романi носiï кривди, якi отруюють iснування людей. Це насамперед Антон Безбородько, Кисiль, Поцiлуйко. Вони не виступають привселюдно, а пишуть анонiмки, нашiптують за спиною. Саме своïм лицемiрством i небезпечнi цi героï. Поцiлуйко написав донос на Григорiя Заднiпровського, а Безбородько Ї на Безсмертного, ïх протистояння уособлює одвiчну боротьбу правди з кривдою. Праве дiло перемогло внаслiдок втручання вищих органiв влади, тому виникає сумнiв чи можуть чеснi люди боротися з непоряднiстю i виходити переможцями, не опускаючись до брудних методiв. Нiколи не змовчить i дiд Євген, конюх, людина з критичним складом мислення, яка не терпить несправедливостi. Особливо ж болiсно сприймає вiн те, що Безбородько, Поцiлуйко та iншi людцi наживаються на колгоспному добрi, пиячать на громад-ськi грошi, займаються марнотратством. В образi дiда Євгена автор втiлив вiкову се-лянську мудрiсть, любов до працi, правди, добра i ненависть до всього потворного у життi. Конфлiкт, змальований М. Стельмахом, Ї одвiчний. Кожне поколiння зустрiчається з кривдою. Але сила духу кращих людей повинна перемогти. Хочеться вiрити, що це справдi так. Треба лише долучити i своï зусилля до цiєï вiковiчноï боротьби.Багатогранне творче обдарування М. Стельмаха найповнiше втiлилося в рома-нах про долю украïнського села на зламних iсторичних етапах XX столiття. Його тво-ри приваблюють вiрою в людину, турботою про майбутнє. Погляд письменника про-низує глибини народного життя. Стельмаха хвилювала й надихала гостра боротьба мiж воïнами правди i приспiшниками кривди. I хоч кривда часом пiдступно i боляче ранить людину, те свiтле i справедливе, яке завжди захищає i обстоює народ, неминуче перемагає. У романi ми бачимо два табори, якi зiткнулися в борнi. Марко Безсмертний та його товаришi уособлюють у собi чисте свiтосприйняття, непереможне бажання наро-ду жити справедливо, нiкого не ображаючи. Подiï вiдбуваються в останнi роки вiйни та перше повоєнне лiто. Це був важкий час для украïнського села. Напiвголодне iсну-вання накладалось на постiйнi утиски з боку влади, представники якоï не вiдзначались поряднiстю- Марко Безсмертний, повернувшись з фронту, натрапляє на жорстокiсть, лицемiрство i користолюбство. I тодi вiн стає на захист чистоти взаємин мiж людьми, честi та совiстi хлiбороба. Роман "Правда i кривда" починається з "Заспiву", в якому змальовано бiй ра-дянських вiйськ з фашистами. Смертельно поранений Марко Безсмертний не залишає поля бою. "Топчу фашизм! Топчу фашизм!" Ї хотiв сказати Марко, але його слова були такими кволими, що не могли розтулити уст". Такий початок дає впевненiсть, що в рiдному селi вiн продовжить свiй бiй з кривдою. Пiсля одужання Марко Безсмертний повертається додому. Вiн закоханий у при-роду i вiдчуває себе ïï частиною. Навiть на полi бою, коли вмирав, не кров i бруд вiйни приходили до нього, а напливала в празниковiй обновi сама земля. Це свiтосприйняття Марка якоюсь магiчною силою привертає увагу читача до цiєï постатi. З дитинства хлопець вiдзначався загостреним почуттям справедливостi. I вiн за-хищав ïï завжди, скрiзь i всюди, черпаючи силу в любовi до людей, до життя. Вiн праг-не бачити цi риси в пiдростаючого поколiння, яке, безумовно, буде щасливiше, нiж йо-го батьки. У розмовi з учителькою про те, чому слiд навчати дiтей, Безсмертний гово-рить: "Найбiльше навчiть ïх любовi. З ненавистю, злобою ми, старшi, якось покiнчи-мо. А дитячi сердечка мають бринiти любов'ю, наче деревця весняним соком. Вчiть ïх людяностi, добру". Переживши нечуванi болi й страждання, надивившись смертi у вiчi i перемiгши ïï, Безсмертний став ще чутливiшим до свiтлоï правди i людськоï краси. Коли вiн поба-чив, як Антон Безбородько губить здоров'я i материнство жiнок, змушуючи ïх в холоднiй водi мочити коноплi, Марко загнав жорстокосердця самого в крижану воду. Характер Марка розвивається протягом усього твору. Головне в його дiяльностi Ї чесне служiння народу, правдi. Ще перед вiйною Безсмертний був звинувачений в економiчнiй контрреволюцiï. Його заарештували за те, що вiн роздав колгоспникам зерно на трудоднi, тому що не мiг змиритись з тим, що люди, якi його вирощують, ви-мушенi залишитися без хлiба. Немало повоювати з кривдою довелося i Григорiю Заднiпровському, сiльському вчителевi, однодумцевi Марка. Григорiй усе життя оре, сiє, воює i вчить дiтей грамо-ти. З його розповiдi ми дiзнаємося про те, як вiн ловив зi своïм товаришем скумбрiю, i хвиля занесла ïх до чужого берега. Друзi потрапили в турецьку неволю. Витримав Григорiй усi муки, але зрадником не став. Вiдстоював правду Заднiпровський i в роки вiйни, коли воював з фашистами в партизанському загонi. Яскраво змальованi в романi носiï кривди, якi отруюють iснування людей. Це насамперед Антон Безбородько, Кисiль, Поцiлуйко. Вони не виступають привселюдно, а пишуть анонiмки, нашiптують за спиною. Саме своïм лицемiрством i небезпечнi цi героï. Поцiлуйко написав донос на Григорiя Заднiпровського, а Безбородько Ї на Безсмертного, ïх протистояння уособлює одвiчну боротьбу правди з кривдою. Праве дiло перемогло внаслiдок втручання вищих органiв влади, тому виникає сумнiв чи можуть чеснi люди боротися з непоряднiстю i виходити переможцями, не опускаючись до брудних методiв. Нiколи не змовчить i дiд Євген, конюх, людина з критичним складом мислення, яка не терпить несправедливостi. Особливо ж болiсно сприймає вiн те, що Безбородько, Поцiлуйко та iншi людцi наживаються на колгоспному добрi, пиячать на громад-ськi грошi, займаються марнотратством. В образi дiда Євгена автор втiлив вiкову се-лянську мудрiсть, любов до працi, правди, добра i ненависть до всього потворного у життi. Конфлiкт, змальований М. Стельмахом, Ї одвiчний. Кожне поколiння зустрiчається з кривдою. Але сила духу кращих людей повинна перемогти. Хочеться вiрити, що це справдi так. Треба лише долучити i своï зусилля до цiєï вiковiчноï боротьби.
