I безпечне i вигiдне життя ханського сина в кивському полонi (за поемою М Вороного Євшан-зiлля)
Дух непокори i свободи живе в серцi тiльки тiєï людини, яка усвiдомила себе сином рiдноï землi, рiдного краю. I це найсвятiше почування "живить надiю, певну вiру в iдеали". Про це святе почуття людини i йдеться в одному з найпатрiотичнiших творiв Ї поемi Миколи Вороного "Євшан-зiлля". В основу сюжету покладено легенду з лiтопису. Сина половецького хана князь Володимир узяв у полон маленьким хлопчиком. Зростала дитина у багатствi, маючи усе, бо князь: Оточив його почотом I розкошами догiдно Ї I жилось тому хлоп'ятi I безпечно, i вигiдно. Сите i безтурботне життя на чужинi поступово стирало у пам'ятi рiдних людей, степ, звичаï, i ханський син забув мову батькiв, почав "край чужий, чужi звичаï як за рiднi уважати". Зачерствiло його серце, переродилася душа. Не вражає юнака пiсня посланця: Там, де пустка замiсть серця, Порятунку вже не буде!.. I все ж пахощi гiркого полину примусили серце забитися швидше, вони допомогли прокинутися найсвятiшому почуттю Ї любовi до рiдного краю. "Рiдний степ Ї широкий, вiльний" "раптом став перед очима, з ним i батенько нещасний". I вже нiщо не могло зупинити юнака: нi розкiшне життя, нi багатства, нi почестi. Вiн зрозумiв, що найдорожче для людини Ї ïï рiдна земля i воля в рiднiм краю: Краще в рiднiм краï милiм Полягти кiстьми, сконати, Нiж в землi чужiй, ворожiй В славi й шанi пробувати! Проблема, порушена в поемi, залишається актуальною i сьогоднi, бо розкидала доля украïнцiв по рiзних куточках земноï кулi. Блукають вони у пошуках щастя, не розумiючи, що знайти його можна тiльки на рiднiй землi: Де ж того євшану взяти, Того зiлля-привороту, Що на певний шлях направить, Ї Шлях у край свiй повороту?!