Твір на тему Я єсть народ якого правди сила яким звойована ще не була (П Тичина) (1 варіант)
Україна — рідна, священна земля наших дідів і прадідів. Тут я народилася і виросла, тут уперше побачила сліпучу синь українського неба. Рідний край починається для нас не лише з батьківського порога. Він починається з прадавніх коренів нашого народу. Наш український рід прекрасний. Тут споконвіку шанували працю, хліб на столі, рушник на стіні, мамину пісню. Тут здавна понад усе любили волю. Найглибші корені нашої духовності — Запорозька Січ. Коли я думаю про минуле України, бачу чорну витоптану ордою дорогу. Запряжені в турецькі аркани, бредуть у неволю вродливі дівчата і високі хлопці — краса і надія України. Із болем у серці пригадуємо звірства кримських ханів, польської шляхти, що хотіли поставити український народ на коліна, та бачимо, як на захист рідної землі встають мужні, волелюбні люди — українські козаки, яких вели за собою Байда Вишневецький, Богдан Хмельницький та інші. Україна завжди пам'ятатиме своїх синів, які боролися за її волю. Моя мама вчила мене з дитинства поважати людей, бо від того, як ти ставишся до оточуючих, залежить і їхнє ставлення до тебе. Вона навчила працювати так, щоб приносити радість собі й іншим. Вона навчила мене доброти, людяності, чуйності. Зараз на священну українську землю прийшла весна національного відродження. Із небуття знову приходять до нас наші прадавні традиції, відроджується культура. Щоб перейти у майбутнє справжніми українцями, ми повинні збудувати духовний собор. Згадаймо, як у романі Гончара "Собор", один герой сказав: "Бережіть собори своїх душ".
