А ми тую червону калину підіймемо Існує легенда, за якою Бог створив світ і почав розселяти людей. Кожну націю він чимось обдарував. Українців Бог нагородив красою і піснею, бо без пісні вони не уявляють свого життя. Співають в Україні в радості і в горі, на хрестинах і весіллі, на роботі і під час відпочинку, в свята і в будні. У піснях розкривається щира душа нашого народу, його славна історія. Кожен з нас із самого малечку носить у серці материнську пісню - те вічне, що живить душу, не дає їй зміліти і зламатися. З-поміж усіх материнських пісень особливою красою сповнені пісні, пов'язані з калиною, адже калина - один з прекрасних символів України, який уходить в нашу свідомість з маминої колискової: Ой спи, сину, бо покину, Сама піду по калину, Наламаю калиноньки Для дитини в голівоньки. Як калина цвісти буде, То дитина рости буде, Вже калина процвітає, А дитина виростає. Українські календарно-обрядові пісні теж нерозривно пов'язані з калиною: крім веснянок, калина оспівується в русальних, петрівчаних та весільних піснях, гаївках, колядках, щедрівках. Калина у весільній пісні - то вродлива відданиця, щаслива родинна доля. Калина з пісні уособлювала й долю заміжньої жінки, родинні стосунки. А коли у матері виростав син, вона, благословляючи його в дорогу, наставляла не забувати калину. Образ калини у рекрутських та солдатських піснях боляче хвилює душу. Важка і тривала служба нерідко закінчувалася трагічно, і тоді вояк перед смертю заповідав посадити на його могилі калину. Калина - це своєрідний символ України, що увібрав у себе і образ матері й образ родини, і усього нашого прекрасного українського роду. Сьогодні Україна постала у світі рівною серед рівних, вільною серед вільних, проголосивши незалежність у Декларації від 16 липня 1990 року та в Акті про незалежність від 24 серпня 1991 року. Тому гордо і велично лунають слова пісні "Розлилися круті бережечки": А ми тую червону калину підіймемо, А ми ж нашу славну Україну, Гей, гей, розвеселимо! Славні козаки, що склали цю пісню, і їх нащадки відстояли славу рідної землі і заповіли нам завершити розпочату ними справу щодо відродження національної держави. На мою думку, замало просто милуватися і пишатися Україною, з гордістю усвідомлюючи, що ти належиш до славетного українського роду. Кожен повинен визначити своє місце у справі відродження України і присвятити своє життя цьому святому покликанню. В. Симоненко писав: Тільки тим історія належить, Хто сьогодні бореться й живе. Ця боротьба, прагнення до знань - запорука розквіту нашої держави, бо без цих знань, досвіду ми не зможемо побудувати цивілізовану незалежну Україну. Я вірю, що і своїм нащадкам ми передамо її щасливою і вільною, а над нашими здобутками буде полум'яніти ніжна калина, об'єднуючи своїх дітей-українців: У лузі калина, у лузі червона Хорошенько цвіте, Ой роде наш красний, роде наш прекрасний, Не цураймося, признаваймося, небагато нас є.
