Літо 1840 року було вирішальним у житті Тараса Шевченка. Вийшла його перша книжка поезій - «Кобзар». Критичні відгуки були різними, їх було багато, та всі вони зійшлись на визнанні великого поетичного хисту Шевчен-. ка. І справді, навіть перші його романтичні поеми «Тополя», «Причинна», «Тарасова ніч» - це чудові, художньо довершені твори.

Причинна і Тополя. Дві трагічні дівочі долі. Дівчину-сироту розлучили чужі люди з коханим, і вона стала причинною. У страшну буряну ніч блукає вона біля гаю, виглядаючи козаченька молодого. Буря душевна, що позбавляє дівчину розуму, зіставляється з бурею над нічним Дніпром. Особливістю ранніх романтичних творів Шевченка є те, що образи їхні сягають своїм корінням у глибини народної творчості. Навіть фантастичні образи русалок відтворені так, як уявляв їх народ: це покритки та діти покриток, які були на землі скривджені людьми. А тема вірного, єдиного на все життя великого кохання - основна в українському фольклорі. Не може жити без милого дівчина, та й козак, впізнавши в мертвій, залоскотаніи русалками дівчині свою кохану, у відчаї розбиває собі голову об дуб.

Одинока тополя, що росте в широкому полі… Це одинока жіноча доля, яку гне вітер до самого долу. Дівчина знає, що не навчиться більше її серце любити, належить воно козаченьку, що загинув у чужих степах. І перетворюється вона на тополю, щоб не виходити заміж за нелюба.
Не вернулася додому.
Не діждала пари
Стоїть, тонка та висока,
До самої хмари.

Реальні картини козацької вольниці, повстань українського народу проти польських поневолювачів знайшли романтичне оспівування в поемах «Тарасова ніч», «Гамалія», «Гайдамаки». Шевченко створює романтичні, яскраві образи легендарних ватажків народних повстань: Тараса Трясила, Наливайка, Залізняка, Ґонти. Як і в романтичних поемах про жіночу долю, авторська оцінка подій повністю збігається з народною. Матеріали його поем - це спогади старих людей, зокрема діда Івана, ще живих гайдамаків, пісні кобзарів. Ранній романтичній творчості Шевченка, нарівні з фантастичною таємничістю, притаманна і висока народність, правдивість, інтерес до історії рідного краю.

Образ народного співця ми зустрічаємо в багатьох поемах Шевченка: «Перебендя», «Гайдамаки», «Катерина» та інших. У поемі «Перебендя» перед нами - постать кобзаря, наскрізь реальна, живцем пихоплена з дійсного українського життя. Він - бідний сіромаха, що ночує попідтинню, сирота, що не має хати. Живе тільки піснею, нічим не журиться. Співає скрізь, де тільки збираються люди. У піснях Ного і радість, і смуток, вони на кожний випадок життя. У степу на могилі співає кобзар, і слухач його - тільки вітер у полі. Бо співає він пня себе у хвилини високого Божого натхнення. Це великий митець, нкий чує все: і що вітер говорить, і про що співає море. Він самотній, ні- завжди зрозумілий людям.

Логічним продовженням цього образу є образ кобзаря Волоха н поемі «Гайдамаки». Це пісенна душа гайдамаків. Своїми піснями пін веде їх бій.
Цю ніч погуляєм,
Ляхів погойдаєм,
Та так погуляєм,
Що аж пекло засміється,
Земля затрясеться.
Небо запалає…

Участь кобзарів у повстанні - історичний факт. Вони проходили кривавими шляхами разом з повсталим народом. Кобзар Волох - це вдожнє втілення козацької вольниці, героїзму і завзяття, козацького і міху, дотепу й жарту. Зовсім інша роль образу кобзаря в поемі «Катерина». Він з’явиться в останній частині поеми. Цим образом письменник про-іонжує біографію Івася. Хлопчик стає поводирем кобзаря. Мабуть, кобзар зуміє історію Івася розповісти людям. Вона стане однією з його пісень, і доля сироти, його нещасної матері Катерини схвилює не одне серце.

Тарас Шевченко підніс образ кобзаря до символу. Він виразник національного болю України, захисник знедолених і глашатай волі та незалежності рідного краю.