Орфографія
Орфографія (від гр. orthos - прямий, правильний, рівний і grapho - пишу) - це правопис. Орфографія містить кілька розділів, кожен з яких є сукупністю
правил, що базуються на певних принципах.
Головний розділ орфографії- це розділ про позначення звуків мови буквами.
Окремий розділ орфографії складають правила написання слів разом, окремо чи через дефіс, що залежить від змісту та поєднання з
іншими словами (нарешті ми з вами зустрілися! - на решті теріторії люди також неодноразово стикалися з цим загадковим явищем).
Правопис
регламентує вживання великої літери при написанні власних назв (Конотоп, Париж, Всесвіт).
Інші розділи орфографії регламентують
закономірності переносу частин слів з одного рядка на інший, правопис запозичених слів, правила графічних скорочень слів, особливості вживання
апострофа та інші правила передачі усної мови на письмі
.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ УКРАЇНСЬКОЇ ОРФОГРАФІЇ
Українська орфографія побудована на фонетичному, морфологічному, історичному (традиційному) та дифиренційному принципах:
основні принципи | приклади |
фонетичний |
написання слова точно відображає його вимову
| [книга]- книга |
морфологічний |
написання відбувається за принципом: та сама частина (корінь, префікс, суфікс, закінчення) в усіх словах пишеться однаково, незалежно
від їх звучання
|
вимовляється [брацтво], пишеться братство, бо брат; [веиселий]- веселий,
бо весело; [книз'ц'і]- книжці,
бо книжка |
історичний (традиційний) |
написання слів історично узвичаєно; пояснити його неможливо- треба лише запам'ятати
| [йасний]- ясний; [гуни]- гунни |
диференціюючий |
при написанні знаходяться значення слів, щоб диференціювати (розрізнити) їх, незіважаючи на однакове звучання
| вдень (завидно); в день (в певний день); по-новому (прислівник), по новому мосту (прийменник з прикметником) |
| | |
ОРФОГРАМА
Орфограма
(від гр. orthos- правильний і gramma- буква) - правильне написання (таке, що відповідає правилам або традиціям), яке потрібно вибрати з ряду можливих.
Орфограма вибирається використанням правила. В українській мові переважають написання за фонетичним принципом, коли виконується головний принцип графіки:
кожному звукові повинна відповідати окрема літера (астрономія, хата).
Але це відбувається не завжди, оскільки одна і та ж буква може позначати різні звуки: хліб - хліб(п); зсунути- с:э нyти.
В таких випадках доводиться вибирати із інших варіантів.
ПЕРЕДАЧА НА ПИСЬМІ ЗВУКОВОГО СКЛАДУ СЛІВ
В українській мові для передачі звуків на письмі використовується 31 буква.
Крім них, є і інші знаки, у т.ч. м’який знак, який передає м’якість приголосних звуків і апостроф
(додатковий знак алфавіту, яким позначається роздільна вимова твердого приголосного і наступного м’якого й).
ГОЛОСНІ ЗВУКИ
В українській мові 6 голосних звуків:
голосні звуки
| а, о, у, е, и. і. |
Позначаються вони 10 буквами:
голосні букви
| а, о, у, е, и, і, я, ю, є, ї. |
Голосні під наголосом вимовляються завжди чітко (зелений- зелень, голуб- голубка).
Чітко вимовляються голосні також у кінці слова (зелене, випиши, розмовляючи).
Але іноді деякі голосні можуть чергуватися між собою:
голосні звуки | приклади |
[е] з [и] | [зиема], [веисна] |
[и]
з [і] | [потим] замість [пот’ім] [к’іслий] замість [кислий] |
[о] з [а] | [пагон] замість [погон] |
[о] з [у] | [коужух] [зоузул’а] |
Чергування е з и
Ненаголошені [е] та [и] у вимові іноді сплутуються між собою: ниести (нести), диетина (дитина).
Звук [е]
чергується з [и] у випадках:
-
коли деякі дієслівні корені, у яких знаходиться [е], поєднуються з суфіксом -а- (терти - стирати, простерти - простирати, вмерти - вмирати);
-
у словах стелити- застилати, кляну- проклинати.
Буква е пишеться
:
-
якщо при змінюванні неясний звук випадає (серпень - серпня; шевця- швець); виняток: деякі дієслівні корені, у яких випадає
ненаголошений [и]: проривати- прорву, починати- почну;
-
якщо при змінюванні неясний звук чергується з [i]: скатірть- скатірка, летіти- літати;виняток: крім слів, у
яких [і] чергується з [и] (дитина- діти, звисати- звіситися);
-
в сполученнях -ере-, -еле- (перейти, передгір’я, береза); але на межі кореня і суфікса може також бути сполучення -ери-, -ели- (великий- вел+икий; перина- пер+ина).
Буква и
пишеться у відкритих складах -ри-, -ли- (гриміти, тривога, глитати, криниця).
Перевірити вірне написання букв е та и можна наголосом (велич - великий, непримирений - мир, шести - шестеро).
Втім, у деяких словах (переважно іншомовних) написання перевірити ніяк неможливо. Ці слова треба просто запам’ятати:
апельсин, бензин, бетон, декада, делегат, демократія, директор, диригент, колектив, кишеня, левада, легенда, леміш, лимон,
математика, медаль, минуле, пенал, ремонт, рецепт, тепер, тремтіти, чекати
та ін.
|
Ненаголошені е та и в префіксах
В українській мові зепишуться префіксибез-, не-, пере-, перед, пре-, серед-: бездумно, невірно, перевдягатися, передусім, прегустий, середньорічний.
Зипишуться префіксиви-, при- та іншомовнийанти- (вигук, привіт, антиматерія).
У кількох словах вживається префіксмежи- (межиріччя):
У написанні е, и в більшості префіксів особливих труднощів не виникає.
Можна сплутати лише префікси пре- і при-, які в ненаголошеній позиції звучать майже однаково.
Префікс пре- пишеться в прикметниках (та прислівниках і деяких іменниках, що походять від них), якщо він замінюється словом "дуже”: премудрий (дуже мудрий), прекрасно (від прекрасний, тобто дуже прекрасний).
Цей префікс виступає також у запозичених зі старослов’янської мови словах презирство, преподобний, престол і подібних.
В інших випадках пишеться префікс при-: примудритися, природа, прикраса, прив’ялий, приклад.
Пре-
може виступати також на початку ряду іншомовних слів, у яких в українській мові префікс не виділяється: прелюдія, преамбула, превентивний, президент, препарат, прем’єра, пререгатива, префект та ін.
Ненаголошені е та и в суфіксах
Написання ненаголошених е та и в суфіксах рідко перевіряється наголосом: родимка - родимий, глибина - глибини.
Лише в суфіксах-ецьі-еньголоснийепри змінюванні слова випадає: палець - пальця, хлопець - хлопця, велетень - велетня, липень - липня.
Іноді для перевірки написання ненаголошених е та и можна скористуватися аналогією. Напр.:
напористий, розкотистий, бо голосистий; в’язальниця, вишивальниця, бо робітниця;
довірливий, розсудливий, бо мовчазливий; громадянин, киянин, бо селянин, міщанин
та ін.
Але така перевірка не завжди можлива і не завжди надійна. Тому треба запам’ятати деякі закономірності в написанні е та и в суфіксах:
-
буква ипишеться у суфіксах -ик, -иц(я), -ич, -ищ(е), -иськ(о), що стоять у кінці іменників ( рушник- рушничок, терлиця- терличка, палиця- паличка); виняток: слово далеч (бо далекий).
-
буква е пишеться у суфіксах -ечк-, -еньк-, -есеньк-, у словах із зменшено-пестливим значенням ( рука- рученька, донька- донечка, більший- більшенький, стрічка- стрічечка).
Можливе сплутування ненаголошених суфіксів -ин- і -ен-.
Ненаголошений суфікс -ин(а) пишеться:
-
в іменниках жіночого роду (бувальщина, долина, мілина);
-
в іменниках чоловічого роду: харків’янин, татарин, росіянин (у множині -ин випадає);
-
в присвійних прикметниках (сестрин, бабин, свекрухин).
Суфікс -ен пишеться:
-
у дієприкметниках (зачинений, утворений, вражений);
-
в іменниках (імена, племена, письмена).
Суфікс -ен(я) пишеться в іменниках середнього роду ІV відміни (зайченя, кошеня, рученята).
Суфікс -енн(я) пишеться в іменниках середнього роду, утворених від дієслів ( мислення, попередження, звернення, оголошення).
Завжди пишеться и в ненаголошеному суфіксі іменнкиків середнього роду -ив(о): мереживо, плетиво, печиво.
Завжди з буквою е пишуться суфікси -елезн(ий), -ер(о), -тель: довжелезний, п’ятеро, вихователь.
Чергування і з іншими голосними
В основах багатьох українських слів звук [і] непостійний. Він, як правило, виникає на місці інших голосних внаслідок чергування.
Звук [і] з’являється на місці [о] та [е] переважно в закритому складі: школа- шкіл, прозивати- прізвище, джмеля- джміль, перо- пір’я.
Іноді [і] на місці [о], [е] виступає і у відкритому складі: печі- запічок, вози- візок, промені- промінець, випромінювати.
Звук [і] з’являється на місці [е] перед наступним складом з суфіксом -а- або -ува- в коренях ряду дієслів:
підперезати- підперізувати, плескати- запліскувати, стерегти- остерігати, текти- протікати, защепнути- защіпати, летіти- літати, берегти- зберігати.
У словах діти (дітина), сідати (сидіти), звіситися (звисати) і зліпитися (злипатися) звук [і] чергується з [и].
Правопис і та и в основах українських слів
Написання і та и в сумнівних випадках наголосом не перевіряється. Потрібно знати правила вживання цих
букв, які різні для українських та іншомовних слів.
Буква і в основах українських слівпишеться:
-
якщо [і] чергується з [о] або [е] (гірський- гора, камінь- каменя; шість- шести, підпірка- підпора; але: кит- кита, хибний- хиба);
-
на початку слова (ім'я, інший, істина).
Буква и пишеться:
-
у словах з -ий-: шия, чий, вий, пий, ший;
-
у відкритих складах -ри-, -ли- (гриміти, дрижати, тривога, крихітний);
-
у слові щиголь.
Правопис і та и у префіксах українських слів
Букви і, и у префіксах пишуться за загальними правилами.
Префікси від-, під-, а також прі- (вживається лише в трьох словах: прізвисько, прізвище, прірва) пишуться завжди з буквою і: відкрито, підпалити, прізвище.
Звук [і] в них з'явився на місці колишнього [о] (відхилити- одхилити, прірва- прорвати).
Префікси ви-, при- завжди пишуться з и: прикрашати, вибір, привабливий.
Префікси з кінцевим приголосним перед двома або більше кореневими приголосними у кінці одержують голосний і: розібрати, відімкнути, обігнати.
Правопис і та и в суфіксах українських слів
У більшості суфіксів и та і пишуться за загальними правилами.
У суфіксах -ість, -іт, -ів пишеться і, оскільки [і] тут чергується з [о] та [е]: батьківський- батькова, царівна- царева, співучість- співучості.
У суфіксах -інь, -іш(ий), -ісіньк(ий), -юсіньк(ий) завжди пишеться і: височінь, далечінь, гарячіший, малюсінький, гарячіший, новісінький.
Суфікс -інн(я) пишеться:
-
в іменниках, утворених від дієслів (сушити- сушіння, служити- служіння, ходити- ходіння);
-
в іменниках із збірним значенням, утворених від іменника на -інь (корінь- коріння, волосінь- волосіння).
Суфікс -инн(я) пишеться тільки в іменниках із збірним значенням, крім утворених від іменника на -інь (буряк- бурячиння, мак- маковиння, лопух- лопушіння; виняток: камінь- каміння, корінь- коріння).
Правопис і та и в основах іншомовних слів
У написанніі, и, як вже було сказано,треба чітко розрізняти українські та іншомовні слова, тому що ці букви в
них пишуться за зовсім різними правилами.
Крім того, є різниця в написанні і та и у власних і загальних іншомовних назвах.
В основах власних іншомовних назв (та похідних від них) майже завжди пишеться і: Вашінгтон, Аргентіна, Чікаго, алжірець, Бразілія, Шіллер, Дідро, Чінгісхан.
Як виняток, буква и пишеться у таких географічних назвах і похідних від них:
Арктика, Антарктида, Атлантида, Америка, Африка, Рига, Британія, Париж, Рим, Єгипет, Палестина, Єрусалим, Пакистан.
Ці слова треба запам'ятати.
В основах загальних іншомовних слів теж пишеться буква і: кіно, вітамін, гірлянда, хімік, радіо, індустрія.
Але так відбувається не завжди.
Після дев'яти букв д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р перед наступним приголосним (крім й) пишетьсяи: шифер, пріоритет, режим, цирк, таксист.
Як виняток, буква и також пишеться:
-
у давно запозичених словах ( спирт, шпиталь, миля, християнство, мигдаль);
-
у словах, запозичених із східних мов (
кизил, кинджал, башкир, калмик, киргиз, ки
сет).
Написання о та а
У літературній мові, а також у більшості діалектів звуки о та а вимовляються достатньо чітко як під
наголосм, так і без нього. Але в окремих випадках можливе їх сплутування. Розібратися в їх написанні допоможуть такі правила.
У кількох дієслівних коренях голосний [о] перед наступним складом із суфіксом -а- або -ува- чергується з [а]:
ломити- ламати, скочити- скакати, кроїти- краяти,
клонитися- кланятися, гонити- ганяти.
Чергується [о] з [а] також у словах проводжати- випроваджувати, проводити- провадити.
Буква а пишеться:
-
після г, к, х перед складом з а (кажан, хазяїн, гарячка, гарячий, качан, гаразд, калач);
-
перед г у словах (багато, а також похідних від багач, багатир).
Буква о пишеться у словах: богатир (велетень, силач), комиш, борсук, коровай, кропива, крохмаль, монастир, отаман, поганий, погон, слов'яни, пором, солдат, козак.
Написання о та у
В літературній мові звуки [о] та [у] вимовляються чітко. Тільки перед складом з наголошеним[у] або [і] звук [о] наближається до [у]: кожух, зозуля (зоузул'a)
Сумнівний звук у цьому разі перевіряється наголосом: розумний, бо розум, ходімо, бо ходить, голубка, бо голуб.
Але не в усіх словах написання о можна перевірити наголосом: кожух, порiг, собi.
У такому випадку добирається така форма слова або споріднене слово, щоб у наступному слові не було наголошеного у чи і: кожух, бо кожушина, порiг, бо порога, собi, бо собою.
Завжди вимовляється і пишеться у в дієслівному суфіксі -увати і прикметниковому суфіксі - уват(ий): торгувати, білуватий, теплуватий, зимувати.
Буква у пишеться також в словах: ворушити, яблуня, яблуко, парубок, будяк, пурхати, мармур.
Чергування е з о після шиплячих та й
В літературній мові звук [е], що стоїть після шиплячих та [й], чергується з [о]. При цьому діють такі закономірності.
Після шиплячих та [й] перед шиплячими та м'якими приголосними- теперішніми або давніми пишеться е: стежечка, баєчка, шести, увечері, четверо.
Після шиплячих та [й] перед твердими нешиплячими пишеться о: стежок, (багато) байок, шостий, вечором, чотири.
Винятки з цих правил- деякі слова:
- печера, жерло, червоний, чекати, черствий, щедрий, черга, щепа (
незважаючи на те, що е стоїть перед твердими нешиплячими);
- чорніти, гайочок, чорнило, чорниці (ягоди), свіжості (
незважаючи на те, що о стоїть перед шиплячими та м'якими- теперішніми та давніми).
ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ
Сонорні
приголосні завжди вимовляються чітко, тому при написанні їх на письмі ніяких труднощів не виникає: гай, вир, сонце, гурт, жовтий, орел, сон.
Сплутати можна лише парні дзвінкі і глухі, які іноді однаково звучать: призьба- просьба [проз'ба], ходьба- молотьба [молод'ба].
Тому треба запам'ятати деякі особливості їх написання.
Дзвінкі приголосні
(загальні правила)
Дзвінкі приголосні
в літературній мові завжди звучать дзвінко:
-
перед глухими приголосними (думка, гадка, везти, дужка, рибка);
-
в кінці слова (плід, гриб, вуз, міг).
Виняток становить звук [г], який у деяких словах вимовляється як [х]: у словах нігті, легко, дьогтю, дігтяр, вогко, кігті і похідних від них слів.
В інших словах звук [г] і перед глухими не втрачає своєї дзвінкості: бігти, бігцем, стерегти, домігся, одягти, тягти.
У словах тхір, тхнути, натхнення, натхнений і похідних від них, незважаючи на те. що походять ці слова від дихати, надихати, пишеться
буква т.
Глухі приголосні
Глухі приголосні
, що стоять перед дзвінкими, уподібнюються до парних їм дзвінких:
вокзал [вогзал], футбол [фудбол], просьба [проз
ьба].
Щоб перевірити, яку букву треба писати в слові, її треба поставити перед голосним або сонорним приголосним: просьба- просити, мимохіть- мимо хотіння, боротьба- боротися, брязк- брязнути, мигтіти- мигнути, мабуть- має бути.
У деяких словах написання таких приголосних не перевіряється, тому правопис їх треба запам'ятати: вогко, призьба, вокзал, мерехтіти, футбол, анекдот.
Приголосні у кінці префіксів
Кінцеві дзвінкі приголосні
в префіксах перед глухими, особливо при швідкій вимові, можуть оглушуватися. На письмі, проте, ці зміни не завжди позначаються: безпека [беспека], зсунути [ссунути], розчин [рошчин].
У кінці префіксів роз-, без, незалежно від вимови, завжди пишеться буква з: безхмарний [бесхмарний], розчистити [рошчистити], розжарити [рожжарити], розписка [росписка].
Так само в кінці префіксів від-, од-, над-, під- завжди пишеться буква д: одкинути, надколоти, відпустити, підпис.
Виняток становить префікс з-, який пишеться перед більшістю приголосних, незалежно від вимови: зсунути [ссунути], зшити [шшити], зжати [жжати].
Але перед к, ф, п, т, ф префікс з- змінюється на с-: спідлоба, сформувати, схил, скинути, стерти.
Чергування приголосних
Іноді при змінюванні або творенні слів замість одного звука з'являється інший, тобто відбувається чергування звуків.
Найпоширеніші такі чергування приголосних:
приголосні | приклади |
[к] - [ц] - [ч] | рука- руці- рученька |
[г] - [з] - [ж] | нога- нозі- ніженька |
[х] - [с] - [ш] | вухо- у вусі- вушенько |
У дієслівних основах чергуються, крім того, ще такі приголосні:
приголосні | приклади |
[т] - [ч] | летіти- лечу |
[д] - [дж] | сидіти- сиджу |
По іншому ці приголосні не чергуються: не може, напр., звук [г] чи [з] змінитися на [ш] або [ч] і т.д.
Проте в деяких словах як виняток ця закономірність порушується- в них замість чн вимовляється і пишетьсяшн: мірошник, сердешний, рушниця, рушник, двурушник, торішній, хоч ці слова походять відповідно від слів мірка, серце, рука, торік.
Зміни приголосних при додаванні суфіксів -ск(ий), -ств(о)
Під час творення нових слів за допомогою суфіксів -ськ(ий), -ств(о) приголосні на стику твірної основи і суфікса можуть зазнавати
різних змін.
Два приголосних звука зливаються в один:
злиття звуків | приклади |
г, з, ж: + ськ(ий) ® зьк(ий) + ств(о) ® зтв(о) | Кавказ- кавказський, Запоріжжя- запорізький, боягуз- боягузтво |
к, ц, ч: + ськ(ий) ® цьк(ий) + ств(о) ® цтв(о) | Вінниця- вінницький, козак- козацтво, молодець- молодецтво |
х. с, ш: + ськ(ий) ® ськ(ий) + ств(о) ® ств(о) | Черкаси- черкаський, чех- чеський, птах- птаство |
Виняток становлять поодинокі прикметники на -ськ(ий), утворені від слів іншомовного походження: чикагський, цюріхський, бакський, казахський, тюркський.
Якщо в кінці твірної основи після приголосного є суфікс -к-, то при творенні прикметника на -ськ(ий) -к- випадає: Чукотка- чукотський, П'ятихатки- п'ятихатський.
Якщо твірна основа кінчається на д або т, то у вимові відбуваються різні зміни, а саме:
| приклади |
на стику твірної основи і суфікса чується [дз], [ц] | люд+ський [л'удз'кий], люд+ство [л'удзтво]; брат+ський [брац'кий], брат+ство [брацтво] |
кінцеві звуки твірної основи [т] і [ст] при збігу приголосних не вимовляються
| студент+ський [студен'с'кий], студент+ство [студенство]; турист+ський [туриc'кий], модерніст+ський [модерн'іс'кий] |
Але на письмі ці зміни не позначаються- такі слова пишуться за морфологічним принципом: людський, людство, братський, братство, студентський, студентство, туристський.
Виняток становлять слова міський (міст[о]+ський) і хвацький (хват+ський), які пишуться за фонетичним принципом.
Звуки н, л, д, дз, з, т, ц, с перед суфіксом -ськ(ий) вимовляються м'яко: кінський [к'ін'с'кий], ковальський [ковал'с'кий], панський [пан'с'кий], волинський [волин'с'кий].
М'який знак перед -ськ(ий) ставиться лише після л, після інших букв перед -ськ(ий) м'який знак не ставиться: ковальський [ковал+ський], але: кінський [кін+ський].
Уподібнення приголосних за місцем творення
Іноді при творенні або змінюванні слів виникає збіг двох приголосних, які важко вимовляються. Тоді, як правило, попередній приголосний уподібнюється до
наступного. Ці зміни іноді позначаються, а іноді не позначаються на письмі.
Свистячі перед шиплячими переходять у відповідні шиплячі:
| приклади |
сч - щ [шч] цч - чч зч - жч зжд - ждж | брязкати- бряжчати [брязк+ати], козацький- козаччина [козацьк+ина], батьківський- батьківщина [батьківськ+ина] |
Виняток на письмі становлять присвійні прикметники: мотузка- мотузчин, Васька- Васьчин.
За морфологічним принципом пишуться префікси: безшумний [бежшумний], розжувати (хоч вимовляється як [рожжувати]), а також слово мисчина [мишчина] (похідне від миска)
Спрощення в групах приголосних
Іноді при творенні або змінюванні слів виникає важкий для вимови збіг трьох приголосних. Тоді, як правило, середній приголосний у вимові випадає. На письмі
ця зміна позначається не завжди.
Групи приголосних стн і стл спрощуються на сн і сл
у вимові і на письмі: честь- чесний, пристрасть- пристрасний, область- обласний, користь- безкорисливий.
Винятки становлять:
-
прикметники, утворені від іменників іншомовного походження на ст (баластний, компостний, контрастний, форпостний);
-
окремі слова: пестливий, хвастливий, хвастнути, зап'ястний, кістлявий, шістнадцять (у слові шістнадцять, як і в шістдесят та шістсот, звук т у вимові випадає).
Групи приголосних скн, зкн і шчк спрощуються на сн, зн і шк у вимові і на письмі: дощок- дошка, тиск- тиснути, блиск- блиснути, брязк- брязкнути.
Але немає спрощення в словах: брязкнути, випускний, пропускний, скнара, тоскно, рискнути, вискнути (від виск).
В утвореному від іменника писк дієслові допускається двояке написання: писнути і (рідше) пискнути.
У вимові і на письмі відбувається спрощення