Сполучник як службова частина мови. Сполучники сурядності

Сполучник як службова частина мови. Сполучники сурядності

Сполучником називається службова частина мови, за допо­могою якої поєднуються однорідні члени речення, частини складного речення або окремі речення в тексті. Наприклад: У зовнішньому вигляді Києво-Печерського заповідника зна­йшли втілення праця й талант народних майстрів багатьох поколінь (сполучник й з’єднує однорідні підмети). Стіни Києво-Печерської лаври були прикрашені мозаїкою, а підлоги викладені шиферними плитами (сполучник а з’єднує части­ни складного речення). У часи правління Ярослава Мудрого Софія Київська була ґрунтом, на якому зростали паростки нашої культури. І нині собор — осередок культури (сполуч­ник і зв’язує окремі речення у висловлюванні).

Сполучники, як і прийменники, належать до незмінних частин мови, не виступають у ролі членів речення та не мають лексичного значення. Проте, поєднуючи однорідні члени або частини складного речення, сполучники виражають смис­лові відношення між ними.

За значенням (роллю в реченні) сполучники поділяються на сурядні й підрядні.

Сполучники, що поєднують однорідні члени або рівно­правні частини складного речення, називаються сурядними. Вони поділяються на три групи за значенням:

1.                 єднальні (Віконні отвори і шпиль ратуші оздоблені орнаментами);

2.                 протиставні (Ратуша чотириярусна, але поділена на дві частини);

розділові (Серед кам’яних фігур на фасаді ратуші розміщено фігури то міфологічних, то біблійних героїв).

За способом уживання всі сполучники поділяються на одиничні (і, але, бо), повторювані (і — і. ні — ні, чи — чи, не то — не то, або — або) і парні (не тільки — але й, якщо — то, як — так).

Повторювані сполучники складаються з двох і більше слів, що стоять при кожному однорідному членові або частині складного речення. Наприклад: У Володимирському соборі ба­гато зображень героїв давньоруської історії: і Кирила, і Ме- фодія, і княгині Ольги, і князя Володимира.

Парні сполучники — це складені сполучники, одна части­на яких уживається перед першим, а друга — перед другим однорідним членом або частиною складного речення. Напри­клад: У соборі багато зображень героїв не тільки давньорусь­кої історії, а й пізнішого часу.