Правопис дієприкметників. Уживання н у дієприкметниках та нн у прикметниках дієприкметникового походження

Необхідно розрізняти правопис дієприкметників і прикметників:

1)                  за наголосом: у прикметниках наголошується суфікс, у дієприкметниках — корінь (колючий (прикметник) — колю­чий (дієприкметник); несказанний (прикметник) — несказа­ний (дієприкметник);

2)                  за суфіксом: -уч- та -юч- в однозвучних з дієприкметни­ком прикметниках (квітучий (прикметник) — квітуючий (дієприкметник); співучий (прикметник) — співаючий (діє­прикметник); -н- та -ен-, -ан- (перекладний (прикметник) — перекладений (дієприкметник), прописний (прикметник) — прописаний (дієприкметник).

Дієприкметники можуть втрачати граматичні ознаки дієслова і переходити в інші частини мови:

1)     в іменники: мають постійний рід (командуючий, висту­паючий) і виконують у реченні функції підмета або додатка. Наприклад: Несказане лишилось несказанним (JI. Костен­ко); Нетерплячих запросили до вітальні;

2)     у прикметники (найчастіше): зберігають лише прикмет­никові ознаки (освічена людина, спілі фрукти).

Дієприкметники можуть уживатися то у своєму власному значенні, то у значенні прикметника (не можуть керувати непрямими відмінками іменників, не можуть виражатися словами з обставинним значенням). Наприклад: печена на вогні картопля (дієприкметник) — печена риба (прикметник), вишита матір’ю сорочка (дієприкметник) — вишитий рушник (прикметник).

В українській мові є ряд паралельних форм дієприкметників, утворених від того самого дієслова за допо­могою різних суфіксів: -н- (-єн-) і -т-