Неозначена форма та особові форми дієслова

Неозначена форма (інфінітив) е початковою формою дієслова, означає дію, але не вказує на час, особу, спосіб, чис­ло та рід. Наприклад: А злива так само швидко почала відхо­дити, як надійшла (М. Стельмах).

Дієслова у формі інфінітива бувають доконаного або недо- конаного виду, а також означають перехідність або непере­хідність дії. Наприклад, у реченні Як тебе та не любити, краю, мій ти краю (В. Сосюра) інфінітив любити недоконано- го виду, відповідає на питання що робити?, означає перехідну дію, бо від нього залежить додаток тебе в знахідно­му відмінку.

Неозначена форма має суфікс -ти: зрадіти, вірити. Між ко­ренем і суфіксом інфінітива -ти можуть бути суфікси -а-, -и-, -і-, -ну-, -ува-(-юва-) та ін.: співати, ходити, старіти, крикнути, засвічувати, розмалювати.

Після -ти може стояти -ся або -сь: вчитися, вчитись.

Увага! Зрідка в розмовному та художньому стилях трапляється суфікс -ть в інфінітиві: співать, ходить.

Синтаксичні функції інфінітива різні: він може виступати в ролі підмета, присудка та другорядних членів речення. На­приклад: 1. Лиш боротись — значить жить (/. Франко).

1.                  Не треба правду говорить цвітасто (Л. Костенко).

2.                  Жити чесно, трудитися для людей учили його і вдома, і в школі (Д. Бедзик).

Дієслова, що виражають відношення дії до дійової особи з погляду мовця, називаються особовими: малюю, малюєш, ма­лює, малюємо, малюєте, малюють; малював, малювала, ма­лювало, малювали; малюватиму, малюватимеш, малювати­ме, малюватимемо, малюватимете, малюватимуть.

Граматичне значення особи в українській мові виража­ється за допомогою закінчень, або особових форм.

Особа властива майже всім дієсловам, крім інфінітива, дієприслівника, дієприкметника, безособових форм на -но, -то, а також форм минулого часу та умовного способу.

Наприклад, для теперішнього часу дієслів характерні такі закінчення:

Залежно від того, яке питання ставиться від дієслова, роз­різняють дієслова перехідні та неперехідні. Порівняйте: перехідні дієслова — знайти (к о г о? щ о?) това­риша; опрацюємо (кого? щ о?) літературу; неперехідні — думати (про кого? про щ о?) про країну; надійся (на кого? на щ о?) на себе; дякуємо (к о м у? ч о м у?) ма­тері; нехтувати (к и м? ч и м?) небезпекою; злякався (кого? ч о г о?) грому.

Перехідні дієслова означають дію, спрямовану на певний предмет, названий іменником (займенником) у знахідному відмінку без прийменника: малювати картину, виховувати їх. Перехідні дієслова можуть вимагати форми родового відмінка зі значенням частини від цілого або при запереченні: принести води; не чути співу.

Неперехідні дієслова означають стан або дію, яка безпосе­редньо не переходить на будь-який предмет: іти вулицею; плавати в морі. Неперехідні дієслова не вимагають форми знахідного відмінка без прийменника.