Дієслово як частина мови

Дієслово — самостійна частина мови, що означає дію або стан і відповідає на питання що робити? що зробити? Наприклад: жити, ходити, дивитися.

Дієслова можуть означати і фізичну дію особи (малювати, копати), і рух у просторі (їхати, летіти, повзти), і стан (сміятися, хвилюватися), і мислення (думати, розуміти), і зміни, яких зазнає предмет (молодіти, розквітати).

Дію або стан позначають деякі віддієслівні іменники (спання, ходіння), але вони не виражають її в часі.

Дієслова мають форми минулого, теперішнього, майбутньо­го часів. Наприклад: чекав, чекаю, чекатиму (буду чекати).

У теперішньому і майбутньому часах дієслова змінюються за особами й числами, а в минулому — за родами (в однині) і числами.

Дієслова мають неозначену (початкову) форму, що відпо­відає на питання що робити? що зробити? і за­кінчується на -ти. Наприклад: малювати, читати, співати.

Особливими формами дієслова є дієприкметник (прочитаний, намальований) та дієприслівник (прочитавши, намалювавши).

Безособові дієслівні форми на -но, -то виконують функцію присудка в односкладних реченнях. Наприклад: Тему розкри­то. Аргументи вичерпано.

У словосполученні дієслово є головним словом, у речен­ні — присудком. Наприклад: Горицвітом горіли наші гори, високим небом дихали степи (Б. Мозолевський).