Активна й пасивна лексика української мови. Застарілі слова. Неологізми

Застарілі слова та неологізми — це групи слів, які вважаються пасивною лексикою, бо вони рідко вживаються і відомі не всім мовцям. До активної лексики належать усі інші групи слів.

Застаріла лексика — це слова, що вийшли з активного вжитку: історизми та архаїзми. Історизми — сло­ва, що називають явища, предмети минулих епох. Вони використовуються, коли треба назвати якесь поняття старовини: панщина, фільварок, воєвода, староста, намісник. Архаїзми — це застарілі синоніми до слів сучас­ної мови або слова, що змінили значення: десниця — права рука, возсіяти — засяяти.

Неологізми — слова, словосполучення, фразеологізми, що з’явилися в мові нещодавно і ще не ввійшли до актив­ного словникового запасу. Неологізми з’являються для пояснення нових предметів, явищ, якостей, властивостей (сканер, електронний носій). Більшість неологізмів посту­пово входить до широкого мовного вжитку. Слова переста­ють бути неологізмами, коли вони стають загальновжива­ними (телебачення, кібернетика, космонавт, радіомов­лення). Більшість такої лексики стає інтернаціональною, бо нею з часом починає послуговуватися весь світ: елек­тронна пошта, мобільний зв’язок, менеджер, спонсор, портфоліо.

Окреме місце в українській мові посідають авторські неологізми, створені письменниками для особливої образ­ності художнього чи публіцистичного твору. Наприклад: Поза полем небо та піднеб’я... (М. Вінграновський). Вони вживаються як засіб небуденного, опоетизованого зобра­ження картин природи, відтворення почуттів людини і не переходять до загальновживаної лексики.