СІМ’Я ТА РОДИННА СОЦІАЛІЗАЦІЯ

Корисно пригадати

Які прислів'я та приказки про сім’ю ви знаєте? Як ви вважаєте, чому в народній творчості значна увага приділялася питанням сім’ї?

Сім’я є першою ланкою соціалізації особистості. Світ сімейного співіснуван­ня включає в себе духовний, економічний, соціальний і культурний розвиток. У процесі історичного розвитку суспільства сім’я набула статусу основного соціального інституту. Процес формування сучасної сім’ї проходить у склад­них, суперечливих умовах сьогодення. Під впливом економічних, соціальних, демографічних факторів втрачається традиційна роль сім’ї. Але незважаючи на це, сім’я в українській традиції базується на пріоритетах взаємності, повазі до особистості кожного члена родини, спільних інтересах та спільній діяль­ності. З родинних стосунків починаються відносини з сусідами, суспільством, державою і базуються вони на доброзичливості, любові й толерантності. Саме в сім’ї дітям прищеплюються найкращі якості: добро, гідність, ввічливість, повага, освіченість, виховується почуття любові до Батьківщини.

Зміна поглядів на виховання дитини та власне цього процесу — і є історич­ний розвиток людства. У давні часи, на ранніх стадіях розвитку людського суспільства, дитина не являла собою особливої цінності. В суворих умовах тогочасного життя, з високим рівнем народжуваності й дитячої смертності, факт народження дитини та її смерті не брався близько. Сім’єю для дитини тоді були всі люди, які її оточували. Пізніше, в період раннього середньовіччя, дітей зазвичай віддавали на виховання в монастирі, розлучаючи при цьому з рідними на тривалий час. Стала середньовічна сім’я була патріархальною, в ній дитина повністю залежала від волі батьків. І лише в нову епоху дитина виступає в сім’ї як окрема особистість.

Враховуються її потреби, бажання та інтереси. Сучасна дитина займає чіль­не місце в родині, виконуючи функцію управлінця, оскільки всі члени сім’ї працюють над забезпеченням саме її потреб. Турботливе ставлення до дітей у сім’ї, любов — це і є результат істо­ричного розвитку сім’ї як соціального інституту.

«З родини йде життя людини», «Без сім'їнема щастя на землі», «Сім’я — ключ до щастя» — твердять українські народні прислів'я і приказки. Такі ж афоризми є і в інших народів.

Філософська думка

Сім'я — це той природний первинний осередок, де реалізується краса людського життя, куди приходять відпочивати переможні сили людини, де ростуть і живуть діти — головна радість життя.

A.C. Макаренко,

український радянський педагог і письменник

«У сім'ї шліфуються найтонші грані людини-громадянина, людини - трудівника, людини — культурної особистості. Із сім’ї починається суспільне виховання. У Сім'ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростають потім і гілки, і квітки, і плоди. Сім’я — це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держа­ви. На моральному здоров’ї сім’ї будується педагогічна мудрість школи».

В. О. Сухомлинський,

український педагог, публіцист, письменник, поет

Тож безсумнівно, сім’я займає особливе місце в людському суспільстві. Саме на неї покладені суспільством важливі функції, що дозволяють йому відтворюватися й розвиватися.

Серед найважливіших можна назвати такі:

Репродуктивна функція — народження дітей, продовження людського роду. Завдяки суспільним нормам, що врегульовують сімейні стосунки, піклування про дітей покладається на конкретних дорослих, чим забезпе­чується їх виживання.

Функція соціалізації. тобто формування особистості дитини, її виховання.

Економічна функція що включає забезпечення певного рівня життя ро­дини. організацію її побуту тощо.

Функція регулювання статевих відносин, оскільки суспільні норми, законодавство, звичаї та традиції встановлюють суспільно прийнятні форми висловлення сексуальних почуттів та способи їх реалізації.

Функція психологічної підтримки членами сім’ї одне одного. Гармоній­ні стосунки в родині дозволяють її членам долати перешкоди, переживати складні моменти життя. Саме на родину покладається формування в дитини усвідомлення важливості існування сім’ї як соціального інституту.

Сім’я є мікроколективом, який відіграє найважливішу роль у ста­новленні та вихованні особистості. Сім’я робить життя повнокровним. Сім’я дає щастя. Сім’я передає молодій особистості, яка перебуває у про­цесі становлення, досвід попередніх поколінь. Саме в тісному родинному спілкуванні відбувається первинна соціалізація індивіда.

Батьки в ранньому віці мають виховувати дитину не словами й нарі­каннями, яких вона не розуміє, а засвоєнням певних навичок із власної поведінки, що стануть основою характеру дитини. У цей період дитина пізнає світ, але за відсутності знань і досвіду вона сприймає його через призму батьківського світогляду. Діти вбирають у себе насамперед те, що чують від батьків і що ті де­монструють власним прикладом. У процесі родинної соціалізації діти переймають як позитивні, так і негативні якості поведінки батьків. Тому різного роду суперечки між батьками погано впливають на дітей.

У дошкільному віці діти особливо прив'язані до батьків, і саме в цей період закладаються основні риси їхньої поведінки та характеру. З по­чатком шкільного життя розширюється простір спілкування дитини, вона переходить від ігор до організованої діяльності. Це супроводжується новими відчуттями та життєвими ситуаціями, в яких дитині не завжди легко розібратися без батьківської допомоги. Батьки допомагають дити­ні порадами, власним прикладом формують манеру поведінки. Особливу увагу становленню особистості дитини батькам слід приділяти в юнаць­кому віці, коли відбувається процес дозрівання та дорослішання й дитина шукає свої пріоритети. Завдання батьків — ненав’язливо спрямувати її у вірне русло розвитку.

У процесі соціалізації в сім’ї дитина засвоює основні види суспільних відносин — фізіологічних, психологічних, соціальних, економічних і куль­турних, які забезпечують готовність особистості до життєдіяльності в сус­пільстві. У сім’ї дитина отримує досвід спілкування з людьми різного віку та різної статі.

З віком для молодої людини центр соціалізації зміщується з сім’ї до гру­пи однолітків, а емоційні зв’язки зі своєю сім’єю дещо слабшають. Однак вчені довели, що це стосується лише певних сфер життя, і для більшос­ті молоді батьки залишаються най­ближчими людьми.