ПОНЯТТЯ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ТА ЇЇ ФАЗИ. СОЦІАЛЬНІ РОЛІ

Корисно пригадати

Скільки у вас друзів і знайомих? У яких сферах життя ви з ними співпрацюєте?

За статистикою, людина, віком до тридцяти років, знайома з понад 700 особами. Склавши перелік своїх знайомих, ви напевно здивуєтеся, адже кількість людей, яким ви потискали руку хоча би раз у житті, сягне понад декілька сотень. Ви інтуїтивно навчилися «типізувати" людей, і це допомагає вам обирати відповідну модель поведінки з тими, хто вас оточує. У кожної людини ви чогось постійно навчаєтесь, навіть не усвідомлюючи цього. Таке навчання й визначає входження людини в культуру, тобто її соціалізацію.

• Соціалізація (від лат. socialis — суспільний) — це процес засвоєння люди­ною певної системи знань, норм і цінностей, притаманних рівноправним членам суспільства. Цей процес відзначається становленням особистості, поступовим засвоєнням нею вимог суспільства, набуттям соціально зна­чущих характеристик свідомості й поведінки, які регулюють її стосунки із суспільством.

Соціалізацією називають становлення власного «Я» людиною шля­хом набуття нею навичок адекватно реагувати на вимоги соціального середовища, навчання виконувати соціальні ролі і соціально взаємо­діяти. Тобто саме соціалізація перетворює біологічного індивіда на соціальну істоту.

Соціалізація життя людини має періоди, або фази. Умовно їх можна поділити так:

•                     Немовля Головним завданням цього етапу є формування довіри до навколишнього світу завдяки батьківській турботі й любові. Якщо це завдання не виконується, у немовляти може з’явитися почуття недовіри до навколишнього світу, яке з часом може перерости у замкненість, чи навіть озлобленість.

•                     Раннє дитинство. У дитини формується почуття самоцінності й авто­номії. Вона вчиться відповідальності, дисципліни та порядку.

•                     Вік гри (5-7 років). На цьому етапі формується почуття ініціативи. Надзвичайно важливою є групова гра, завдяки якій дитина приміряє на себе різні ролі. Саме тоді формується почуття справедливості.

•                      Шкільний вік Дитина вчиться досягати поставлених цілей. Формуєть­ся її ставлення до праці.

•                     Юність у цей період виникає почуття власної неповторності, індиві­дуальності. Молодь начебто приміряє на себе різні ролі, але остаточний вибір ще не здійснює.

Молодістьу дівчат і юнаків виникає потреба і здатність до психоло­гічної близькості з іншою людиною. Якщо ця потреба залишається невдо- воленою, людина почувається самотньою.

7. Дорослість. Цей період характеризується творчою діяльністю, продук­тивною працею, піклуванням про інших, зокрема про своїх дітей, родину. Якщо ці потреби не задовільнити, у людини може виникнути відчуття застою.

8.Зрілий лік, або старість. Зазвичай цей вік характеризується почуттям задоволення від виконаного обов’язку.

Зрозуміло, що кожному вікові відповідають свої інститути соціалізації. У різні періоди життя це можуть бути сім'я, дитячий садочок, школа, інші освітні заклади, трудовий колектив.

Соціологія визнає, що люди невдало виконують здебільшого ті соціаль­ні ролі, змісту яких не приймають або які не хочуть виконувати. Якщо під тиском обставин людина виконує певну роль, що не відповідає її інтересам, нахилам чи внутрішнім установкам, виникає рольова напруга, загострення якої може призвести до відмови виконувати рольові обов’язки.

Тож, якби людина «була сама собою», то ви­конувати неприйнятні ролі їй не доводилося б, тим паче прилаштовуватися до них. Вона «си­діла б тоді у своїх санях  і « почувалася б у сво­їй тарілці». Життєвого успіху досягає той, хто завжди виявляє себе сильними рисами характеру, використовує свій потенціал без зайвих зусиль і особливого напруження. Тому самопізнання й пізнання інших є однією з формул життєвого успіху.

Процес соціалізації означає безупинне якісне буття людини, її розвиток та постійне вдосконалення й перевершення самої себе, що, у свою чергу, приводить до виникнення системи якостей, котрі виділяють її як особистість у суспільстві.